Майданчики понад усе: куди йдуть гроші на освіту

08.11.2021 11:25
0
Поділитися на facebook
Поділитись
Дизайн без названия (15)

Коли мова заходить про шкільну освіту, виникає співчуття: зарплатня у вчителів маленька, держава гроші не виділяє, а тому треба допомагати фінансово. Батьки досі скидаються на умовні штори чи шафи в класі, або ж об’єднуються, щоб просунути через проект громадського бюджету закупівлю чогось вщент необхідного для школи. А найчастіше – самостійно купують елементарні розхідники: туалетний папір, мило, серветки, дезінфектори.

Основна аргументація цих дій – “у держави немає коштів” або “районо не виділяє”. Але активні батьки, а особливо ті, що пройшли школу обміну досвідом спільноти “Батьки SOS”, знають, що в реальності ситуація трошки інша. 

Районне управління освіти, як правило, не виділяє кошти на те, на що виділяти не змушують. А деякі директори шкіл досі не пишуть запитів на фінансування, бо за старою звичкою вважають, що коштів їм все одно не виділять. Але саме таким чином і формується бюджет, а якщо запит не спрямувати, то і грошей точно не виділять. Натомість кошти збирають із батьків.

Ось в результаті і виходить, що десь батьки учнів давно забули про шкільні “побори”, а десь прибиральниця просить батьківський комітет купити їй нові швабри, бо “держава не дає”.

В реаліях, видатки на освіту в бюджетах місцевих громад – це не тільки великі суми, але й досить захищені статті витрат.

 Наприклад, у Києві бюджет сфери освіти іноді сягає майже половини всіх видатків. Цього року він сягнув майже 24,9 млрд грн43% усіх видатків. Тут витрати і на садочки, і на школи, і на інші комунальні заклади освіти.

Звісно, більша частина цих коштів йде на оплату праці. Цьогоріч у школах це приблизно 77% витрат. Частину коштів треба спрямувати на комунальні послуги, харчування, медикаменти та інші обов’язкові речі. А решту районні управління освіти розподіляють на власний розсуд.

Прикладом, минулого року, коли почалася пандемія, районним управлінням освіти в терміновому порядку довелося закуповувати маски, дезінфектори, а потім і ноутбуки та послуги інтернету для вчителів, які працювали віддалено. Про кількість та обсяги цих закупівель вирішували на місцях, залежно від замовлення шкіл і реальних потреб.

А от Дарницький район Києва відзначився оригінальністю. У розпал другої хвилі захворюваності восени 20-го року вирішили встановити дитячі ігрові майданчики в кожну школу. Проект навіть показали керівнику міністерства освіти і науки Сергію Шкарлету й назвали частиною проекту НУШ “Вуличний простір”.

Концепція Нової української школи дійсно передбачає більше активності учнів початкової школи й наявність креативних просторів. Однак про окремий проект “Вуличний простір” нічого не відомо.

Майданчики придбали за 20,6 млн грн. У специфікації до договору йдеться про 38 шкіл, однак кожного елементу купували по 15, і МОН писало, що їх встановили в 15 закладах освіти. Відповідно, кожен, ймовірно, коштував місцевому бюджету від 500 тис. грн до 1,37 млн грн.

Сама закупівля обладнання майданчиків відбулася з мінімально можливою економією: тендер з очікуваною вартістю 20,7 млн грн виграв постачальник, який запропонував ціну 20,62 млн грн. Цікаво і те, що переможцем аукціону стало ТОВ “Будремсервіс”, яке більше спеціалізується на ремонтах приміщень. У Києві ця компанія вигравала тендери “Київзеленбуду”, Дарницького управління капітальних вкладень і управління освіти цього ж району. Вона має досвід роботи саме з майданчиками, однак це її перше таке велике замовлення ігрових комплексів і водночас поки найдорожчий контракт у Prozorro.

У КМДА про таку програму не знають і пояснили, що рішення щодо закупівель району ухвалюють на місцях. Інші райони столиці на питання, чи були в них подібні системні закупівлі майданчиків за НУШ,  давали негативні відповіді.

В управлінні освіти Дарницького району також підтвердили, що майданчики не стосуються НУШ, а кошти на їх придбання йшли за статтею бюджету “Надання середньої освіти закладами середньої освіти”. Тобто це звичайні кошти на організацію навчального процесу. Просто в цьому році цей район вирішив, що найбільш доцільно використати 20 млн грн саме на майданчики, а не якісь інші речі.

Загалом районо можна зрозуміти – бо ж майданчики це майже сакральний об’єкт: усі їх хочуть і багато ніколи не буває. Але виявилося, що встановлення майданчиків в обов’язковому порядку – це не завжди благо. 

В одній школі району місце для великого ігрового комплексу, де проводитимуть час діти, знайшли лише під парканом, біля вулиці зі жвавим автотрафіком. В інших школах гірки і знаряддя розмістили взагалі на газонах поміж дерев, впритул до вікон класів, всупереч нормам ДБН. У Слов’янській гімназії з такої гірки можна було з’їхати прямо в стіну школи й зачепити або каналізаційний люк, або блискавичник. Після скандалу в місцевих спільнотах і звернення до керівника РУО частину цих небезпечно встановлених комплексів просто прибрали, куди — невідомо.

А от батьки школи №111, де групам подовженого дня взагалі немає де проводити час, розповіли (а адміністрація підтвердила), що їм не дісталося жодного ігрового комплексу. Ще двом школам району дісталися майданчики і за закупівлею районо, і в межах реалізації проекту ГБ. Це, м’яко кажучи, плутанина і встановлення заради встановлення.

Досить часто для міст майданчики – це золота валюта благоустрою. Але коли йдеться про освіту, то все ж пріоритети дещо інші: школам, як правило, потрібні утеплення, ремонти, облаштування чи ремонти спортивних залів і майданчиків для занять фізкультурою.

Але такі закупівлі довше планувати, складніше виконувати, і вони потребують будівельного нагляду й великої відповідальності. Аналогічно, як і забезпечення шкіл туалетним папером / милом / дезінфекторами / швабрами потребує прорахунків, заявок шкіл, дозамовлень тощо. А встановлення ігрових комплексів – де просили й де не дуже – це швидко та легко: місяць роботи – і 20 млн коштів наприкінці бюджетного року освоєні.

Щоб контролювати закупівлі школи, в якій навчається ваша дитина, можна почати за ними стежити. ТІ Україна разом з USAID Взаємодія створили посібник з інструкціями, як це робити. Там детально описано, як шукати закупівлі шкіл, зокрема за допомогою карти “Що купує твоя школа?”, писати інформаційні запити й повідомляти про порушення в закупівлях правоохоронні та органи контролю.

 

Автор статті – Леся Падалка, журналістка DOZORRO

Джерело


Поділитися на facebook
ПОДІЛИТИСЬ
0

КОМЕНТАРІ

Підписка на розсилку